Розповідь про улюблену іграшку

Моя улюблена іграшка — футбольний м'ячТвір-опис футбольного м’яча

Скоріш за все, ви здивуєтеся, коли я вам скажу, що моя улюблена іграшка — футбольний м’яч. У сучасних хлопців інші інтереси…

Я, як і багато моїх друзів, теж часто мрію про нову сучасну й модну іграшку, наприклад, про новий планшет або смартфон, про різні інтерактивні й радіокеровані моделі, які мають безліч цікавих, зручних функцій. Іноді мені дарують або купують річ, про яку я давно мріяв. Така чудова іграшка завжди дуже радує мене. Я можу цілодобово не розлучатися з подарунком, намагаючись пройти новий рівень або пробуючи подолати труднощі, що виникають в управлінні новою моделлю гвинтокрила.

Через деякий час ці іграшки трохи набридають і більше не приносять такої радості, як раніше. Але є у мене одна іграшка, яка завжди приносить величезне задоволення і справжню радість. Іграшка, яка зі мною вже не один рік, і разом ми пережили багато цікавих і веселих подій. Моя найулюбленіша іграшка — це футбольний м’яч. І нехай комусь здасться, що це занадто проста й дуже нудна іграшка. Однак я знаю, що якщо в тебе є хороший м’яч і майданчик для гри, то більше ні про що й мріяти не треба. А скільки плюсів і позитивних сторін у такої іграшки, як футбольний м’яч! Перш за все, тому, що з ним можна бігати, стрибати й скакати, скільки заманеться. Адже не дуже цікаво сидіти на одному місці, втупившись в пульт ігрової приставки або планшет.

Отже, футбольний м’яч — це багато-багато руху і, звичайно, чистого повітря, адже, як правило, грати я виходжу у двір будинку або на поле.

Чому мені подобається футбольний м’яч?

Мабуть, хтось скаже, що ігри з м’ячем — це тільки фізичний розвиток, тоді як комп’ютерні ігри та різні конструктори розвивають розум і кмітливість. На мою думку, таке твердження не відповідає дійсності. Ігри, в яких використовується м’яч, вимагають від гравця не тільки сили й спритності, вони змушують замислюватися про стратегію, включати логіку і прораховувати всі свої дії на кілька кроків вперед.

Проте найголовніша причина, чому я так люблю свою іграшку, це те, що одному грати з м’ячем практично неможливо. Можна потренуватися й відпрацювати нові елементи, але по-справжньому пограти не вийде. Для доброї гри потрібна велика й дружна команда. Мій м’яч об’єднує всіх моїх приятелів, і навіть будь-який спір можна вирішити, влаштувавши дружній матч.

Улюблений м’яч виручає і тоді, коли мені сумно та самотньо. Варто тільки вийти у двір, тримаючи під пахвою м’ячик, як мене оточують друзі й товариші. Гра допомагає стати нам ще дружніше. Ми вчимося спілкуватися, підтримувати та допомагати один одному. М’яч дозволяє мені не тільки стати ще ближче зі старими приятелями, а й знайти нових знайомих. Приїжджаючи на дачу або літній відпочинок, найважливіше, це не забути прихопити з собою м’яч для гри. Тоді вже точно на новому місці знайдуться добрі друзі, які теж не проти пограти зі мною.

Отже, моя улюблена іграшка — це чудовий спосіб спілкування та набуття нових знайомих. А що ще потрібно, щоб ніколи не було нудно й самотньо? Завдяки футбольному м’ячу у мене є багато вірних друзів, приємних спогадів, а також купа планів на нові пригоди й знайомства.

Моя улюблена іграшка — літакТвір-опис іграшкового літака

У дитинстві в мене було дуже багато іграшок. Здебільшого це плюшеві, м’які звірі: ведмедики, зайці, лисички, мишки. Були в мене і прості машинки, які я любив возити по підлозі. Були різні солдатики й ляльки. Але тоді я ще й мріяти не міг про те, що в мене колись з’явиться літак на пульті управління. Батьки мені на День народження подарували новенький, великий, блискучий літак, який може сам літати! До нього додається спеціальний пульт, за допомогою якого можна керувати рухом літака, визначати напрямок польоту. Сам літак дуже гарний, покритий сріблястим лаком. Він має загострені крила, а спереду в нього ще й відкривається кабіна, в яку можна посадити пілота. В цій ролі я використовую одного з моїх солдатиків. Збоку літака є напис англійською: «Ukraine». Зазвичай я запускаю літак на вулиці, у дворі, коли ми гуляємо разом з друзями. Їм дуже подобається моя нова іграшка, і вони теж хочуть нею керувати. Іноді я даю їм пульт управління. Також, я майже завжди беру свій літак на природу, на шашлики, коли ми з батьками ходимо на річку, в ліс. З ним дуже весело! Навіть батьки іноді просять у мене літак, щоб власноруч пограти!

Моя улюблена іграшка — конструктор легоТвір-опис конструктора лего

Моя улюблена іграшка — дитячий конструктор лего. Я люблю винаходити щось нове, виготовляти цікаве своїми руками. На мою думку, іграшки, передусім, мають бути корисними. Конструктор лего — це не просто веселе проведення часу, але ще й необмежені можливості для творчості. Ти можеш за власним вподобанням будувати цілі будинки, міста. У комплекті є ще й фігурки чоловічків, і ти можеш грати з ними, уявляючи себе на їхньому місці.

Коли до мене приходять друзі, ми будуємо велике місто разом. Потім беремо фігурки чоловічків і граємо з ними. Іноді нам подобається розігрувати війну й руйнувати збудоване місто. Це дуже весело. Щоправда, потім треба довго шукати розкидані деталі. Взагалі, за збиранням конструктора час летить дуже непомітно.

Конструктор лего — досить відома іграшка, яку було винайдено в Данії. Я сам її вперше побачив в рекламі по телевізору. Коштує, звичайно, вона недешево. Але яке задоволення ти отримуєш при будівництві власного міста! Зараз конструктор лего випускають навіть для дівчаток. Батьки вважають, що ця гра для маленьких дітлахів. Але вони не мають рації. Конструктор допомагає мені розвивати розумові здібності. Це вам не в ляльки грати. Ця гра змусила мене серйозно замислитися над роботою архітектора. Наразі я схиляюся до обрання у майбутньому саме цієї професії.

Моя улюблена іграшка — машинкаТвір-опис іграшкової машинки

Моя улюблена іграшка — машинка. Вона стоїть у моїй кімнаті доволі давно. Мені її подарували батьки в день, коли я пішов у перший клас. Машинка була такою великою, червоного кольору. Серед іграшок інших хлопчиків вона була найкращою. У всіх були старі, дешеві, пластмасові вантажівки, бувало що й з розбитим склом або без колеса. Однак моя машинка була спортивна, в гарному стані, навіть блищала! Я дуже пишався цим подарунком. Всі однолітки мені заздрили. Деякі з них навіть після школи просилися до мене додому, щоб пограти з цією машинкою.

Коли ми з мамою йшли в гості або у поліклініку, де треба довго чекати своєї черги, я брав автомобіль з собою, щоб не було нудно. Пам’ятаю цікавий випадок, коли я взяв машинку в гості, а в їхньому будинку жило маленьке кошеня. Воно було дуже грайливе, і мені подобалося класти його на машинку і катати. Щоправда, після того як тітка Марія це побачила, мама заборонила мені носити автомобіль з собою, коли ми йдемо в гості.

Зараз я підріс і став рідше грати з машинкою. Я подарував її своєму молодшому братові, але, як не дивно, вона залишилася такою ж бездоганною. Все така ж ціла й блискуча. Вона не зіпсувалася, бо коштувала дуже дорого, її моделювала якась відома іноземна фірма. Викидати я її не хочу, тому що вона мені нагадує про мої безтурботні дні в школі. Я відразу згадую, як всі захоплювалися моїм автомобілем.

Ось чому іграшкова машинка стала улюбленою іграшкою мого дитинства.

Опис ведмедика

У мене є старий м’який ведмедик. Дуже старий. У нього одне несправжнє око з солдатського блискучого ґудзика та нижні лапи, пришиті не на свої місця. Раніше їм грала моя сестра, а до неї ведмедиком грала мама. Коли я був маленьким, він здавався мені дуже великим, важким, я навіть спочатку не міг його підняти, і ми разом з ним стали займатися спортом. Коли я його в перший раз підняв над головою, то ми раділи обидва й всім показували наш фокус.

На дитячих маминих фотокартках ведмедик був дуже гарний, чистенький, кучерявий, з блискучими очима, вухами, що весело стирчать вгору; мама розповідала, що дуже любила з ним спати. А потім вона виросла, пішла в п’ятий клас, і уроки замінили їй іграшки. А сама мама завела собі кошеня, кішку Мурку, та віддала всі свої м’які іграшки, й ведмедя в тому числі, їй. Кішка зробила з усіх іграшок гніздо, часто народжувала там кошенят, кошенята в гнізді росли, дряпали та бруднили іграшки. Коли мама поїхала вчитися до університету, бабуся з дідусем це гніздо з іграшок розібрали, дещо викинули, а ведмедика відправили жити в сарай.

А потім моя сестра, коли була в першому класі, знайшла його там, за банками зі старим варенням і огірками. У нього замість одного ока була дірка, а в голові миші зробили своє гніздо й вирощували там мишенят. Сестра спочатку дочекалася, поки мишенята виросли, випустила їх на вулицю разом з батьками, а ведмедика полагодила — змінила в голові вату, зашила дірку на оці та пришила замість ока ґудзик від старого татового кітеля. Вона спочатку пришила ґудзик і замість другого ока, але ведмедик став страшним, тому сестра повернула те око, що залишилося, на місце.

Коли вона принесла ведмедика додому, мама заплакала. Сестрі, звичайно, заборонили брати його до себе в ліжко після кошенят і мишенят, але грати дозволили.

Як ведмедик став моєю улюбленою іграшкою?

Коли сестра виросла та пішла до п’ятого класу, їй купили акваріум, а ведмедик перейшов до мене. Я вирішив випрати його в машинці. Вийшло дуже добре, тільки відлетіли лапи. Я пришивав їх сам, шив вдруге в житті, тому трохи переплутав їх місцями. Після цього ведмедик цілих три роки всюди був зі мною, а тепер і я пішов до п’ятого класу, тому тато на День народження подарував мені цуценя вівчарки.

Цікаво, що буде з ведмедиком, чи дістанеться він комусь, чи буде далі жити з людьми? Я так за нього хвилююся!

Моя улюблена іграшка — панда

У кожного в дитинстві була улюблена іграшка, а може й все ще є. Саме одна особлива, яка завжди з тобою. Ви і на санках разом катаєтеся, і снідаєте пластівцями, і засинаєте. Улюблена іграшка мого дитинства — панда. Не пам’ятаю, коли мені її подарували, але, здається, що ми разом з самого дитинства. У неї навіть є ім’я — Сара Петрівна, або просто Сарка. Мама дуже часто перед сном читала казки про якусь Сарі, а пізніше — про мою. Зараз я читаю казки молодшій сестрі, незмінним залишається те, що головна героїня всіх казок — панда Сара Петрівна. А по батькові у нас однакове, тому що вона мені як сестра.

Пам’ятаю, як я збиралася першого вересня до першого класу й хотіла взяти її з собою, але тато попросив залишити в машині та повернутися до улюбленої іграшки після святкування. День був настільки насиченим, що я не помітила пропажу улюбленої іграшки. Тільки перед сном, коли хотіла обійняти Сару, побачила, що її немає в моїй кімнаті, в машині та навіть у дворі. Пропала моя Сара, а батьки тільки махали головою зі словами: «Як так? Пропала?». Пам’ятаю, що кілька днів плакала за нею та сильно нудьгувала. Але пізніше батьки здалися й повернули іграшки. Навіть з додатковими аксесуарами. Зараз батьків я не звинувачую та розумію, чому вони так вчинили. Я була дуже прив’язана до іграшкової панди, навіть більше, ніж до подруг з двору. І поступово я перестала брати її з собою. Хоча в першому поході до озера з ночівлею я пошкодувала, що не взяла її з собою. Але друзі не дали мені довго нудьгувати. Ми всю ніч співали пісні, пекли картоплю та розповідали історії. Наприклад, я розповіла казку про принцесу Сарі, яка кілька днів жила в ув’язненні, але хоробрий воїн повернув її додому.

Чому іграшкова панда стала моєю улюбленою іграшкою?

Зараз я дивлюся на цю іграшку й розумію, що головним джерелом моєї ностальгії є м’яка іграшка, подарована кимось з родичів після мого народження. Ми вже разом стільки років, а вона все ще займає частину мого життя, квартири, так точно. Ще не скоро я зможу розпрощатися зі своєю пандою, та й навіщо? Це ж моє дитинство, частина мене та моєї історії. Хочу років через десять подарувати панду Сару своїй дочці й розповісти про все, що з нею сталося, як в реальному житті, так і у світі фантазії. Про сніданки пластівцями та чудові пригоди в замку з королем і слугами.

Дивіться також:

Твір «Моє хобі»

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован.

Вы можете использовать HTML- теги и атрибуты:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>