Твір «Моя родина та Друга світова війна»

Друга світова війна в історії моєї родини

Моя родина та Друга світова війна

Пам’ять про Велику Перемогу

Сімдесят чотири роки відділяє нас від часів Другої світової війни, від Перемоги. Все менше залишається ветеранів, які можуть як очевидці й учасники розповісти про те, чим була війна для нашої країни. Може бути, через багато років люди майже не будуть згадувати про цю війну… Але як можна забути той жах, що пережили наші близькі?

Мій прадід — учасник війни. Бувши молодим, він відчув усі жахи Другої світової війни. Він був молодий, йому страшно було вмирати. Але він зміг вистояти та донести правду цієї війни.

Коли я була маленькою, то дуже любила день напередодні дев’ятого травня. У цей вечір прадід дуже хвилювався. А прабабуся ретельно готувала парадний кітель прадідуся до майбутнього свята. У будинку була піднесена радісна атмосфера очікування свята. Одного разу, вже пізно ввечері, коли ми ніяк не могли заснути, я прийшла до прадідуся і побачила, що він задумливо дивиться на свої бойові ордени. Я знала, що він був на багатьох фронтах, і зважилася запитати у нього: «Діду, а тобі було страшно?» Мій прадід задумався і відповів: «Я міг би сказати, що ні… Але, повір, вмирати молодим так не хотілося. Хотілося дожити до Перемоги, побачити поваленого ворога, якого ніхто не кликав на нашу землю».

Спогади про Другу світову війну в нашій родині

Багатьом товаришам прадіда не судилося повернутися. Одного разу він і сам ледь не загинув.

В одному з боїв прадідусь був контужений. Коли він прийшов до тями, поруч на розкиданій ударом землі лежали його загиблі товариші. Над ним, розставивши широко ноги та пильно дивлячись в обличчя, стояв німець. Він вважав, що всі вже загинули, та вирішив упевнитися в цьому. З нагрудної кишені гімнастерки прадіда було видно куточок фотографії. Фашист нахилився, тримаючи пістолет напоготові, взяв до рук фотографію і завмер, здивувавшись красою дівчини, зображеної на фотографії. Це був знімок нареченої прадідуся, моєї майбутньої прабабусі. Цих хвилин, під час яких фашист відволікся, розглядаючи фотографію, вистачило, щоб прадід скочив на ноги та вступив у сутичку з ворогом. Ось так фотографія врятувала життя прадіда. Він зустрів закінчення війни в Берліні, ще не раз заглядаючи смерті в очі.

Повернувшись з фронту, він одружився з моєю прабабусею, і вони прожили довге життя разом. Їх давно вже немає, але я пам’ятаю, що саме мої рідні люди, які пройшли через пекло війни, зберегли в собі до кінця своїх днів доброту, співчуття і милосердя.

Уже багато років, напередодні Дня Перемоги, я дивлюся на фотографії свого прадіда, прабабусі та подумки кажу їм: «Спасибі вам, мої рідні! Дякую вам за те, що я є, що я можу дихати, жити, дружити, сумувати та радіти. Спасибі всім ветеранам! І нехай вас залишилося дуже мало, я хочу ще раз сказати: «Ми вас пам’ятаємо та любимо!»

Подібні твори:

Твір «Велика Вітчизняна війна»

Твір-роздум «Я хочу жити без війни»

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован.

Вы можете использовать HTML- теги и атрибуты:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>