Твір «Сніг іде»

Йде сніг

Зима цього року видалася сніжна, замети по пояс. Переліски вкриті снігом, наче пуховою ковдрою. Вдалині чорніє ліс, а на кожній гілці ялини по замету. Стежка синіє, спускається під гору вузькою стрічкою. Сніг іде. Лягає нечутно, невагомо.

Будинки стоять, мов іграшкові. Сніг на дахах, немов вата. Здається, що все село занурено у сон. Тільки грубки топляться, дим коромислом з кожної труби. Іноді дзвякне дужка відра, зітхне корова в сараї, проспіває півень. Пролетить зрідка змерзлий птах, простукає колесами блакитний поїзд по мосту над річкою. І знову тиша опуститься на ошатні будинки та сиві від снігу ялини.

Казкові візерунки малює мороз на вікнах. Зима прикрашає різьбленими карнизами дахи будинків. Дарує радість дітям: катання на санках, лижах, гру в сніжки. Новорічне свято приносить щастя не тільки малюкам, але й дорослим. Воно наповнює будинок атмосферою веселощів, запахом мандаринів, різнокольоровими вогнями прикрашеної ялинки.

Але ось позаду вже і свято, і січневі дні. Вже лютий надворі, але все також, як і на початку зими, сніг іде майже щодня.

Я не люблю сніг, або Моє ставлення до снігу

Я не люблю сніг. Ніколи, напевно, не любив. Ще з самого дитинства, коли вперше усвідомив, що ж таке зима та чим вона супроводжується. Так вже вийшло, що в нашому регіоні завжди було багато снігу, люті морози та інші «принади». Навіть дорослим він часом доходить до колін, що вже казати про дітей? Пам’ятаю, як замети були мені по груди. Через це ставало дуже складно ходити. З усіх боків тебе здавлював холодний і жорсткий сніг, пробираючись під теплу куртку, викликаючи тонну мурашок по шкірі. Можливо, саме тоді почалася моя нелюбов? А можливо, й ні.

Чому я не злюбив сніг?

У молодшій школі я був дуже відповідальною дитиною. Майже ніколи не пропускав заняття, що було дуже дивно — батьки у мене відрізнялися міцною турботою. Кожен, напевно, знав, що у мене був дуже слабкий імунітет. Ну, прямо дуже слабкий. Мені вистачало лише неправильно надягнутого шарфа або веселого протягу, щоб наступного дня хизуватися носом, що постійно шморгає, сумно крутячи в руках якусь розписану хустку. Мама завжди брала орнамент з трояндами. Не знаю, чому так, але по-іншому сценарію нічого й не пам’ятаю.

Якось раз я навіть соромився цього. Всі ми пам’ятаємо, які жорстокі бувають діти. Мороз у черговий раз мене доконав до нежитю, а тому я постійно тримав при собі носову хустку. Це й помітили місцеві заводили. Чути всі ті жарти про «дівчачі» речі було дуже неприємно. Ми були дітьми та не розуміли, що квіти не означають того, що ти дівчинка, а флорист — цілком поважна професія. Але мою образу на сніг у ті роки це не зупинило.

Мій зимовий смуток

Сніг іде

Надалі гидливість до погодних умов придбала ще більший відтінок неприязні. Взяти хоча б те, що в якийсь зимовий день машина, що проїжджала повз мене, облила весь бордюр, де я стояв, брудним снігом. Костюм був безбожно забруднений. Спасибі моїй наставниці з хору, що допомогла в найкоротший термін виправити це неподобство.

І я міг би привести ще безліч прикладів, чому я не люблю сніг. Але однією з найголовніших причин є те, що він наштовхує мене на смуток. Сидиш собі зимового вечора та сумуєш, дивлячись у вікно. А сніг все йде, йде…

Подібні твори:

Твір «Перший сніг»

Твір на тему «Сніжинки»

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован.

Вы можете использовать HTML- теги и атрибуты:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>