Наш похід до зоопарку
Ранній ранок недільного дня. Перші, боязкі промінчики сонечка пруться крізь нещільно запнуті штори вікна. Я вже на ногах та відчайдушно термошу за плечі сонну маму. Прошу її, щоб швидко прокинулася й виконала свою вчорашню обіцянку — відвела мене до міського зоопарку.
Ми примчали так рано, що ще півгодини стирчали біля воріт в очікуванні відкриття зоопарку для відвідувачів. Коротаючи час, ми намагалися вгадувати, кому належать ті чи інші голоси тварин, які безперестанку доносилися до наших вух з-за огорожі.
Кого ми побачили в зоопарку?
Нарешті, у самого входу нас зустрічає веселою метушнею в кам’янистих скелях ведмежий молодняк. Волохаті шоколадні ведмедики вертко перекидаються, сплітаючись один з одним, смішно бурмочучи та повискуючи. Ми довго дивимося на них і, не поспішаючи, рухаємося далі, адже у нас попереду весь день.
Нещодавно народжене слоненя доброзичливо киває нам лобатою головою та лоскоче кінчиком цікавого хоботка мою долоньку в пошуках чогось смачненького. Звичайно, я дістаю з пакета найбільше стигле яблуко й пригощаю їм малюка. Смугасті зебри з войовничо настороженими ірокезами косять своїми вологими карими очима в бік хлопчаків-двійнят. Діти шумлять та сперечаються про те, якого кольору ці тварини: білі в чорну смужку або чорні в білу.
Хижаки розвалилися в своїх великих клітинах, ліниво помахуючи кінчиками хвостів — спекотно. Ми вирушаємо до жирафів, що чіпляють своїми смішними ріжками небесні хмари. Потім — до бегемота з розкритою бездонною пащею. Після бегемоту — до моїх улюблених змій та крокодилів.
Потім ми з мамою сидимо в затишному кафе та їмо смачне суничне морозиво. Ми трохи відпочинемо й підемо далі блукати по зоопарку, адже недільний день у самому розпалі.
Перегляньте також: